У ХІХ столітті селище мало власну символіку: печатку з зображенням двох людських постатей – лицаря, що націляється з рушниці в татарина, який ховається за щитом. Відома дослідниця З.Стшетельська-Гринбергова з цього приводу зазначала: “Постаті на цій печатці мають старожитні риси в убранні… Головний убір однієї з них досить виразний – такий, який використовували татари”.
З 1894 році в Стрілках була школа з українською мовою викладання. Тепер місцева школа названа іменем Михайла Вербицького — українського композитора, хорового диригента, священика УГКЦ, громадського діяча, автора музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна» .
Станом на 1904 рік громада Стрілки (з присілками Лисиця і Млини) мала 4580 мешканців.
У 1905 році через село проклали залізничну колію, яка з’єднувала Львів з Ужгородом.
У 1944 році тут проходила лінія фронту, село було повністю спалене німцями: залишилось лише дві хати. Церкву теж зачепив мінометний снаряд: були пошкоджені двері. Й ще дотепер є знаки від цих осколків. Осколком була пошкоджена ікона святого Євстахія і старий Служебник. Старі метрикальні книги не збереглися – їх забрали до архівів.
У 1940-1941 та 1949-1959 було центром Стрілківського району.
Поблизу села відбувся бій УПА.
У час національно-визвольної боротьби 40—50-х років у селі Стрілках була широко розгалужена підпільна мережа загонів УПА. Вони діяли по цілій окрузі як проти німецьких, так і проти радянських окупантів. До УПА тоді зголошувались сотні місцевих юнаків, а хто був не в змозі іти до лісу, чим могли допомагали повстанцям. Але боротьба була нерівною і багато наших співвітчизників потрапили до рук енкаведистів. Старожили розповідають, що на місці, де зараз розташована селищна рада, було відділення НКВД. Тут проводили допити, катування, розстріли, а трупи загиблих повстанців скидали у криницю. Часто траплялось і так, що тіла звозили до залізничної колії і там закопували. Лише уночі родичі приходили на упізнання жертв і ховали своїх рідних.
У 1992 році, за ініціативи жителя села, активного громадського діяча, Михайла Гаврилика, на березі річки проводились розкопки та вилучено 138 останків людських жертв комуністичного режиму та перезахоронено в центрі села біля вокзалу. Із великої кількості останків, бабця з сусіднього села опізнала свого сина, в якого руки та ноги були скручені колючим дротом та кувалдою проломаний череп.
